Покоління відкритих людей. Едгар Вінницький: я граю на вулиці.
Історія Едгара Вінницького – музиканта, який грає на вулицях України. Навіщо і чому він це робить читайте далі, словами самого Едгара.
Я обожнюю грати на вулиці… Люди з різних причин виходять робити це: комусь потрібна практика, хтось шукає уваги, деякими рухає бажання підзаробити. У мене трохи інша ситуація і щоб зрозуміти те, чим я займаюся — необхідно згадати, як саме зароджувалася ця практика. Як мені здається, першими вуличними артистами (вони ж — перші артисти) були люди, які мали всередині щось, чим вони не могли не поділитися і ці хлопці виходили на центральну площу і роздавали… Роздавали те, що проходило крізь самі глибини їхньої сутності. Вулична музика — це не просити, це — д а в а т и. Саме цим я й займаюся.
Мені віриться, що в майбутньому з’явиться новий формат суспільства не такий абсурдний, як зараз. Люди робитимуть те, що їм по-справжньому подобається, творитимуть, адже саме в цьому людська природа, а машини виконуватимуть рутинну роботу. Люди позбавляться оцінного сприйняття і стануть відкриття до інших, до Всесвіту і до себе в першу чергу. Я назвав це — покоління відкритих людей, але це лише ярлик, важливо розуміти меседж. І все, що я роблю в цьому житті, спрямоване на виконання цього надзавдання.
Зрозуміло, ця ідея, як головний вектор моєї творчості, була не з самого початку, вона народжувалась, жила своїм життям і продовжує жити і вдосконалюватися. Головним чином у цьому допомагають подорожі.
Чем дальше, от места, где я родился —
Тем глубже внутри себя чувствую дом.
Дом — не то место, где хлам твой хранится,
Дом — это место, где звучит «Ом».
Он и снаружи, и внутри сразу,
Бесконечен, словно мгновенье «сейчас»…
Осознание, что Каждый из нас с Каждым связан,
Является истинным домом для нас.
Мы придумали страны, их в сущности нету.
Хватит общую Землю делить…
Естественней — жить нам единой планетой,
Естественней — нам друг друга любить!
Коли я приїжджаю в нове місто — одразу прямую з апаратурою до центральної його частини і блукаю незнайомими вуличками. І уважно слухаю, слухаю тишу. Адже, як мені здається, одним з варіантів, як можна вмістити у форму слів мислення, це назвати її – розмальовкою тиші. Я знаходжу таке місце, де нахоплює саме мої фарби. Поступово, на звуки музики збираються люди, а аудиторія на вулиці — це тема, варта окремої розповіді. Це абсолютно всі прошарки суспільства: від волоцюг до інтелігентів, від щасливих до спантеличених, деякі поспішають, а інші ходять. Але зараз їх поєднує музика. У мене ніколи немає сет-листа та плану, що далі робити, але коли я відчуваю, що люди готові я починаю з ними спілкуватися.
Каждый твой день много новых людей
И в фильме твоём, есть для каждого место!
Но не спеши с раздачей главных ролей,
Пока не узнаешь, из какого кто теста.
Каждый твой день—полон новых идей
И весь фокус в том, чтобы видеть их всюду
В казусах жизни, в вопросах детей,
В криках на кухне, когда бьют посуду.
Каждый твой день, только твой и ничей.
Возможностей больше, если ты — без стоп-крана…
Каждый твой день — из мелочей.
Если нет капли, нет океана.
Теми для розмов приходять самі собою. Мені подобається розуміти, що я не ховаюся не за фонограмою, не за декораціями, я не можу втекти до гримерки. Я повністю оголений, адже мені нема чого приховувати…
Мы состоим из противоречий…
Мы сами не знаем, чего мы хотим.
Типичный маршрут: ночь, утро, день, вечер,
ночь, утро, день, вечер — до самых седин.
Все хотят счастья, но вечно ноют.
Желая любви — не хотят доверять…
Если в двери стучать, то их точно откроют,
Но нам, почему-то, привычнее ждать.
Непостоянство — наша природа.
Честность в почете, но любим приврать.
“Быть уникальным” — диктует нам мода,
Заставляя нас, тот час, похожими стать.
Мы знаем, как слушать. Забыли, как слышать,
Не знаем, как жить, но помним, как спать.
И то, что напрочь срывает мне крышу,
Мы хотим мира и идём воевать.
Этот стих — не призыв. Это стих — наблюдение.
Никто в этом мире не есть безупречен.
Каждого движет его вдохновение.
Род человечий из противоречий…
Жоден вуличний виступ не схожий на інший. Щоразу – це унікальний перформанс, де головна постійна – це змінна «сл у х а ч». Вулиця — найвдячніший глядач і в той же час — найжорсткіший критик.
Все, що я роблю, — це не спроба нав’язати комусь свою ідеологію, а саме навпаки: звернути увагу кожного всередину себе, всередину моменту. Я переконаний, що все те, що зовні, є наслідком того, що всередині.
Всё то, что в твоей жизни творится,
Рутина, погоня и суета—
Результат того, что твои мысли
Направлены были совсем не туда.
Ты — первый снег винил в том, что пробки
С утра на дороге застанут тебя,
Совсем позабыв про снежные горки,
Сосульки, каток, снеговика.
Во время дождя— с серьёзнейшей рожей,
Макушку газетой прикрыв, ты бежал….
А мог бы, таких же, бегущих прохожих
Улыбкой своею сражать наповал.
Когда незнакомец так добр к тебе был—
Подвох в каждом слове зачем-то искал.
Маску «нормального» как-то надел ты
И что-то давненько её не снимал.
Каждый из нас — живёт в своём мире,
Мире того, о чём думает он.
Если мысли твои о трактире—
Трактиром будет твой мир окружён.
Хочешь видеть изъяны — видишь изъяны,
Впуская в свой мир сплошной негатив.
Ты оставляешь сам себе раны
Не радуясь мелочам на пути.
Бежишь ради целей куда-то зачем-то
А счастье, оно ведь, здесь и сейчас…
Запомни, не будет такого момента,
Когда для тебя будет всё в самый раз.
Твой мир — разукрашка, тебе выбирать
Палитру, насыщенность и, тем более, цвет…
Жизнь — о б о ж а е т улыбаться,
Но улыбается только в ответ.
Нещодавно я підписав контракт з W Music Int і тепер моя творчість виходить на більш широкий та професійний рівень. Проте надзавдання все те ж саме. Я буду продовжувати час від часу виступати на вулиці, поки на це вистачатиме часу і енергії, адже егоїстично, як на мене, не ділитися мистецтвом, коли з тебе воно рветься назовні!
Наприкінці кожного виступу, я говорю одну й ту саму фразу. Мабуть, цей виклад закінчу тим же… Це свого роду відповідь на запитання, звідки в мені стільки енергії, чому я вічно щасливий і тд… Але перед цим невеликий чотиривірш:
Сколько помню я себя — задаю вопросы!
Пока спрашиваю я — всё ещё не взрослый.
Чтоб ребёнком оставаться — необходима смелость…
Не всегда вся Ваша «взрослость» означает «зрелость»
Итак…
«Пожалуйста, будьте детьми!»
