Активні vs пасивні звукознімачі: розбір польотів
Які звукознімачі кращі, з чого все починалося і як зробити правильний вибір — якщо вас лякають ці питання, ми готові допомогти знайти на них відповіді. Подробиці читайте далі.
Вітаю! Сьогодні ми поговоримо про те, яка все-таки різниця між активними і пасивними звукознімачами… Ні! Не так я хочу це все почати, давайте одразу пропустимо аперетивчик і перейдемо до жаркого.
Подивися на об’єктивність. Ось вона, бідненька. Лежить, скрутившись калачиком, відбута ногами гітаристів-невіжів у всі доступні і не дуже місця. Вічні суперечки про те, що є «тру», а що ні, як і раніше, гуляють просторами інтернету, кожен відстоює свою точку зору за принципом з фільму «Сволочі» — ні кохання, ні туги, ні жалю.
— Я крутий джентувальник, нулі тобі за комір! Активи – це жир, а пасиви – для дворняг!
— А я люблю джаз, септакорд тобі на око! Витягни чубок з вух, тільки пасиви передають справжнє звучання гітари!
І так по колу. Найцікавіше, що люди дивляться на одну й ту саму монету з різних боків, намагаючись переконати того, хто навпаки, у своїй правоті. Отже, спочатку непогано відразу усвідомити – питання «що краще?» дуже відносне. Вибір залежить від того, що саме ти хочеш вичавити зі свого інструменту і як він має звучати саме у твоєму випадку. Нижче буде представлена інформація, керуючись якою ти зможеш зрозуміти, на який же тип звучків тобі варто звернути свою пильну увагу.
З чого все починалося
Йшли лихі тридцяті роки. Велика депресія, сухий закон та повна зміна форматів. Саме в цій мізансцені проходило становлення свінгу, якому було нагороджено роль музичного символу цілої епохи. Бракувало лише одного.
Першими відчули нестачу технологічного прогресу так звані біг-бенди. Банджо і гітари почали потихеньку «ув’язати» у загальному міксі – їх своєї гучності не вистачало, щоб повноцінно звучати «у купі». Тому й потрібно було придумати щось, що посилить їхню гучність і поверне назад до ладу.
Вирішенням цієї проблеми став одновитковий звукознімач Жоржа Бошома. Заручившись підтримкою багатого інженера Адольфа Рікенберка, він довів до розуму свою ідею, представивши її на загальний огляд у 1932 році як дітище компанії «Rickenbacker InternationalCorporation».
А далі, як кажуть, пішло-поїхало. Хлопці з Gibson опинилися в темі, і вже в 1935-му році представили свій перший пластинчастий звукознімач. 1936-го його «посадили на борт» Gibson ES-150, який припав до смаку джазовому гітаристу Чарлі Крістіану (що багато в чому визначило майбутнє електрогітари).
Пасивні звукознімачі
Отже, ми підібралися до нашого питання впритул. Як же влаштований пасивний датчик і за що нам його любити? Попереджу відразу, сильно вдаватися в технічні особливості я не буду (за бажанням завжди можна знайти у Вікіпедії). Постараюся якомога простіше і зрозуміліше, щоб до кінця статті ніхто не намагався приготувати на твоїй перегорілй голові яєчню.
Відразу постараюся відповісти на запитання «як воно працює?». Тут головне зрозуміти принцип – перетворення механічної енергії (вібрації струн) на електричний струм. Вібруючи, струна діє на магнітне поле, після чого в котушці виникає так звана електрорушійна сила. А по той бік кабелю відбувається зустрічний процес — використовуючи напругу побутової мережі та всі принади змінного струму, твій підсилювач за аналогією рухатиме котушку та дифузор динаміка, ніби проектуючи вплив струни на напругу всередині звукознімача.
Активні звукознімачі
Так і жив приспівуючи наш пасивний звукознімач, поки в 1981 році не з’явився той самий антагоніст, який розділив гітаристів на два протиборчі табори. EMG 81 – дитина свого часу, яка стала втіленням революційних технологічних ідей американського інженера Роба Тернера. Всі проблеми пасивних звучків вирішилися просто та красиво:
- Було зменшено кількість витків на котушці, знижено потужність магніту. Звукознімач може знаходитися на максимально близькій відстані до струни
- Недолік потужності компенсований вбудованим мікрочіпом, що виступає у ролі передпідсилювача (живлення від крони). Робу вдалося розігнати рівень вихідного сигналу з мінімальними втратами.
- Зменшуючи гучність за допомогою відповідного регулятора не з’їдаються корисні обертони як у випадку з пасивними датчиками
Пахає утопією, чи не так? Відсутність фону, гостра атака і щільне жорстке звучання, як у найкращому сні Кірка Хеммета. Але ж має бути щось з ними не так… Так, друзі! А мінуси, виявляється, теж є:
- Стиснення сигналу, слабка чуйність до динаміки під час гри
- Відсутність глибини на чистому звуку, легка «пластмасовість» через штучно створену резонансну криву.
Ось і отримуємо ми палицю з двома кінцями. З одного боку маємо потужне звучання з красивими верхами, а з іншого втрачаємо в глибині природний тембр інструменту. Нерви починають підкипати – стільки «за» і «проти», а визначатися якось треба.
То що мені вибрати?
Давай розбиратись! Не мудруючи лукаво, я просто скажу, кому і навіщо пораджу активи, а кому пасиви. На основі всього вищезгаданого смію припустити, що:
Активи: гостра атака, щільне та жорстке звучання з іскристими верхами – вибір багатьох музикантів із «важкої вагової». Якщо ти хочеш зробити гітару злішою – швидше за все, твій вибір повинен впасти саме на них. Так, активам здебільшого все одно з якого дерева зроблена твоя гітара, так що не дивуйся якщо на твоєму Гібсоні за 1000 $ ти вже не відчуєш того червонодерев’яного соку. Активи мають властивість скасовувати деякі тональні нюанси твого інструменту, натомість віддаючи тобі те жахливе цокання та щільність, які не дасть жоден пасивний датчик. Якщо такий обмін тебе влаштовує, то не думаючи переходь на темний бік!
Пасиви: чудовий вибір для універсалів. Нехай і не так цокатиме, а часом і щільності захочеться побільше, та ось тільки все це врівноважує один єдиний фактор – повний контроль над динамікою та звуковидобуванням. На clean’е пасиви краще передають ту саму «гру дерева» твоєї гітари – вільха звучатиме відкрито і чисто, червоне дерево, у свою чергу, глибоко й багате. Якщо тобі природне звучання інструмента на першому плані, то безперечно встановлюй пасивний датчик.
